Історія села Бедевля
ВСТУП


Тячівщина – мальовничий куточок Закарпаття. Межує район із Хустчиною на заході та Рахівщиною на сході. Уздовж Тиси – найбільшої водної артерії Тячівщини проходить державний кордон України й Румунії. По території району протікають дві менші річки – Тересва та Теребля.
Тячівський район – густо заселена місцевість краю. Села тут великі і займають чималу територію. За своїм географічним становищем село Бедевля відноситься до центральної зони Закарпаття і розміщується у межиріччі Тересви та Тиси, по правому берегу останньої. Неподалік протікають потоки – Глинянський та Монастирський, котрі впадають в Ріку, та Брусний, що з'єднується з Тячивцем, впадаючим у Тису. Висота місцевості над рівнем моря становить 240-260 метрів.
Особливості природно-географічних умов визначаються гірським рельєфом. Клімат – помірно-континентальний, з вираженою зональністю. Середня січнева температура – 10-12° нижче нуля, липнева - + 18-24°. Коефіцієнт зволоження – вище одиниці. Найбільше опадів – весною у березні та восени в листопаді.Зима, як для передгір'я, настає на Тячівщині в третій декаді листопада і триває до початку березня. Тривалість літнього сезону, в середньому, 130 днів – з першої декади травня до середини вересня. Ґрунти – бурі, гірсько-лісові, щебенисті із слабким гумусовим шаром. Придатної для рільництва землі мало. В середньовіччя місцевість була вкрита пралісами. Тому не випадково місцеве населення вельми працелюбне, адже селянин добре знав, що земля дасть врожай лише після ретельної її обробки та угноєння.
Навколо села є багато урочищ, назви яких пов'язані з певними особливостями їх розташування, природними прикметами, землеволодіннями господарів або історичними подіями. Мова йде про урочища Заріка, Старе Село, Ледяниця, Говди, Ровінь, Ліщани, Дякущина, Горби, Монастир, Верхній Заверб, Цвітниковате. Гірська вершина поблизу села зветься Полонинкою.
Головними природними ресурсами в околицях села Бедевлі є будівельні матеріали – камінь, глина. Для будівництва використовувалось ріння з річища Тиси. Не так вже й далеко розміщуються відомі з часів середньовіччя поклади солотвинської солі. В лісах водяться вовки, лисиці, зайці, кабани, козулі. Чимало різних птахів. Залітають сюди й великі яструби – вороги свійської птиці селян.
Землі, що знаходяться в управлінні сільради використовуються здебільшого для садівництва (1277 га). 615 гектарів земель відведено під окультурені пасовища, 240 – під сінокоси, 380 гектарів складає рілля, переважно сади і городи, адже зернові культури не можуть культивуватись у такій гірсько-кліматичній зоні (дод. №1). Головними заняттями населення Бедевлі є землеробство, передусім садівництво і городництво та розведення худоби. До районного центру Тячева – 7 кілометрів. Транспортна інфраструктура така: через село проходить шосе Ужгород-Ясіня та залізнична колія до Солотвина.
Згідно адміністративно-територіальному поділу обсласті станом на 1996 р. до складу Бедевлянської сільради входять територіальні громади сіл Глиняний, Дубрівка, Руня, крім самої Бедевлі1.
Автор не випадково почала з окреслення природно-географічного становища Бедевлі, як об'єкту свого дослідження. Ландшафт, природа, клімат, рослинний і тваринний світ – це все те, що оточує життя людини повсякчас. Насамперед це стосується сільських населених пунктів, позаяк городянин перебуває вже в штучному, антропогенно зміненому середовищі, слабко пов'язаному з природним. А природно-географічний фактор – це такий самий елемент соціально-історичного буття людини, як і економіка, політичні процеси, культура тощо.
Предметом дипломної роботи є традиційна культура і побут населення села Бедевлі , що на Тячівщині.
Мета дипломної роботи – проаналізувати соціально-історичне буття мешканців Бедевлі в аспекті вивчення історико-етнографічних особливостей села з тим, щоб спробувати встановити риси цілісності і специфічності зазначеного мікросоціуму.
Завдання дипломної роботи, випливаючи з поставленої мети, передбачає розв'язання таких питань:
1. Висвітлити основні віхи історії села Бедевлі, звертаючи при цьому особливу увагу на ті її елементи, що збереглися в історичній пам'яті населення.
2. Показати особливості сімейного життя та сімейного побуту бедевлян.
3. Представити традиційні свята та обряди, що виконуються при їх відзначенні.
Хронологічні рамки дипломної роботи охоплюють другу половину ХІХ – першу половину ХХ ст.
Актуальність обраної теми можна обґрунтувати такими міркуваннями:
1. Історія країни і етносу може вивчатися не лише шляхом встановлення загальних закономірностей соціального, економічного та політичного розвитку, тобто виявлення загального, але й через реконструкцію одиничного та особливого. В даному випадку історія України – це історія її регіонів, населених пунктів, окремих етнічних груп. Таким чином цілісна картина вітчизняної історії буде складатися з окремих історій за принципом мозаїки.
2. Історико-краєзнавчі дослідження не тільки сьогодні стали суттєвим напрямом розвитку вітчизняної історіографії. Ще в радянські часи в 60-80-х рр. ХХ ст. було реалізовано масштабні дослідницькі проекти з історії міст і сіл Української РСР – безпрецедентні за охопленням матеріалу в рамках історичної науки усього СРСР. Ще більш активними стали зусилля істориків Закарпаття (і не тільки його) у вивченні проблем краєзнавства в 90-х рр. Це десятки, якщо не сотні статей, монографій, наукових конференцій. Тобто, зберігається стійка увага наукової громадськості до вивчення історико-краєзнавчої проблематики.
3. Вивчення історії рідного села дає змогу охопити не лише класичні як для історика групи джерел, насамперед архівних, але й зібрати ті елементи у сприйнятті минулого, що збереглися в пам'яті населення і, таким чином, увести в обіг значний шар науково-історичної інформації.
4. Не менш важливим є пізнавальне значення дослідження історії сіл і міст, адже "мала батьківщина" – це те середовище, де людина народжується, живе, реалізовує себе як особистість. Так чи інакше, середовище, звідки походить кожен накладає свій відбиток на характер, звички, визначає формування особистості.
У вітчизняній історичній науці утвердились добрі традиції краєзнавчих та регіонознавчих студій, а відтак, вивчення історії, культури краю, його мешканців, окремих населених пунктів має давню, принаймні принаймні двохсотлітню історію.
У інтелігенції Закарпаття вже наприкінці XVIII ст. був сформований широкий науковий світогляд, вона володіла значною джерельною базою про своє минуле, була здатна гідно представити закарпатських русинів з їх минулим, питаннями етногенезу, культури, освіти. Це дозволяло покінчити з уявою про себе, як про "невідомий народ", а про Закарпаття як про "terra incognita". Вже в 1799-1805 рр. започатковується професійна історична наука, що пов'язано з видрукуванням наукової праці ігумена Мукачівського монастиря Іоаникія Базилович (1742-1821) "Короткий нарис фундації Ф.Корятовича, колишнього мукачівського князя"1.
Вельми широким був діапазон наукової діяльності патріарха закарпатської історіографії Михайла Лучкая (1789-1843). У своїй основній історичній праці "Історія карпатських русинів" він намагався зробити головним героєм минулого народ, а не королів, правителів і войовників, як це практикувалось в тодішній історіографії. Загалом, у шеститомній роботі М.Лучкая в комплексі розглядається ряд проблем соціально-економічного і політичного життя Закарпаття. Теоретико-методологічна концепція історика відображала нові прогресивні віяння, що народжувались в історіографії під впливом західноєвропейського Просвітительства. Він написав історію карпатських русинів і цим сприяв пробудженню їх національної свідомості, усвідомленню етнічної спільності з русинами на схід від Карпат.1
На першу половину ХІХ ст. припадає життя і діяльність закарпатського просвітителя та літератора, члена-кореспондента Угорської Академії наук Василя Довговича. Його працю "Зауваження до етнографії як до науки" розглядають як першу в українській науці спробу фахового окреслення предмету і завдань етнографії, хоча формально вона є рецензією на публікацію дослідження І.Чапловича в "Науковому збірнику" – критичному історичному та літературознавчому часописі, що виходив протягом 1817-1841 рр. у Пешті2. На краєзнавчому матеріалі Василь Довгович намагається визначити предмет і завдання типового етнографічного дослідження.
Щоправда сучасний історик Я.Дашкевич вважає початківцем етнографічної науки на Закарпатті І.Фогарашія – автора розвідки "Историко-топографическое карпато- или угро-россиян описание", що з'явилось 1819 р.3 Значний вклад у розвиток етнографії вніс М.Дулішкович (1814-1870), який в угорських виданнях 40-60-х рр. ХІХ ст подав відомості про 49 українських сіл Мараморощини, включаючи й Бедевлю.
Друга половина ХІХ ст. відзначається подальшою професіоналізацією історичних студій на Закарпатті. Примітною є тритомна робота "Історичні риси Угро-руських" священника Івана Дулішковича (1815-1883), котрий зробив спробу представити історико-етнологічну характеристику населення краю в системному вигляді. Один з ключових висновків автора полягає в тому, що русини є автохтонним населенням краю. Спростовуючи поширену в тогочасній історіографії тезу про те, що слов'янство з'являється за Карпатами разом з угорцями, І. Дулішкович робить висновок, що "предки наши и пред вшествием уже Мадяр повинны были тут обитати"1. При цьому автор посилається на твердження своїх попередників – І.Базиловича, М.Лучкая, угорських істориків А.Сірмаї, К.Мейсароша.
Помітний внесок у вивчення етнографічних особливостей населення Закарпаття внесли Андрій Дешко (1821-1874), Юрій Жаткович ( 1855-1920) та Олександр Митрак (1837-1913). Багатобічний характер носить наукова і громадська діяльність Ю.Жатковича, котрий підтримував тісні взаємини з І.Франком та В.Гнатюком. Жатковичеві "Замітки етнографічні з Угорської Русі" – своєрідне продовження досліджень О.Духновича "О народах крайнянских" та А.Дешка "О Карпатской Руси". Автор добре обізнаний з життям народу, ретельно описує його традиції, звичаї, побут, їжу, одяг і робить висновок: "Русин живе дуже скромно"2.Твір Ю.Жатковича опублікований і прокоментований професором Ужгородського університету О.С.Мазурком.
Найвизначнішим істориком краю другої половини ХІХ ст. безсумнівно був Тиводар Легоцький (1830-1915). В його науковій спадщині, яка складає 11 монографій, близько 300 статей охоплюється цілий комплекс питань з історії Закарпаття від найдавніших часів до початку ХХ ст. Зачіпається в цих роботах й історія Мараморощини. Глибина наукових висновків досліджень Т.Легоцького пов'язана з введення ним в обіг археологічних джерел, а також зверненням уваги на проблему еволюції аграрних відносин на Закарпатті3. Не буде перебільшенням зазначити, що праці цього історика далеко не втратили свого наукового значення й потепер і свідченням цього є той факт, що вони вельми часто використовуються в сучасній історіографії.
Одним з найзначніших представників краєзнавчої науки Закарпаття 20-30-х рр. ХХ ст. був Василь Гаджега (1864-1938). Його наукові студії вилились у серію статей під спільною назвою "Додатки к історіи Русинов і руських церквей в Марамороській (і відповідно в інших) жупі". Озброєний великою кількістю фактичного матеріалу історик вступив у дискусію з авторитетними вченими стосовно проблеми первісного заселення території історичного Закарпаття, заперечуючи, що цей процес почався лише із XІV ст. Цілком слушно В.Гаджега зазначав, що факт проживання русинів не вимагав особливого відзначення у відповідних грамотах. А от прихід колоністів із Заходу – явище, котре вимагало його письмової фіксації. На основі широкої джерельної бази вчений дійшов до висновку, що "наші предки русини і жили тут первобитно і зайшли сюди разом з угорцями, а пізніше у великому числі прийшли з Ф.Корятовичем"1.
Спростовуючи тези деяких угорських істориків про те, що населення краю жило на примітивному господарському та культурному рівні, В.Гаджега розв'язав й іншу наукову проблему – показав спосіб життя та занять наших предків. Здійснено це було на підстави матеріалу, пов'язаного з монастирями2. Відомо, що з доби середньовіччя найкраще збереглися саме монастирські архіви, а самі монастирі й церкви залишались головним виміром духовного життя взагалі. Тому зазначений підхід може бути означений як типологічний.
Значна кількість народознавчих матеріалів друкувалась на сторінках крайових часописів: у "Листку" (1885-1903), "Підкарпатській Русі" (1923-1936), "Літературній неділі" (1941-1944), "Зорі" – "Hajnal" (1941-1943), "Русском слове" (1940-1944). Народознавчі статті і матеріали засвідчують рівень етнографічних знань кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Якщо, наприклад, матеріали "Листка" носять здебільшого описовий характер, а в "Підкарпатській Русі", крім описовості зустрічаються вже й широкі паралелі з іншими регіонами України та порівняння з аналогічними явищами традиційної культури інших народів, то "Літературная неделя" і "Зоря" відзначаються вже й належним науково-теоретичним рівнем. Зібрані й опубліковані в періодичних виданнях польові матеріали становлять для науки велику цінність, оскільки фіксують особливості народної культури Закарпаття кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., а також дають змогу прослідкувати зміни, які відбулися в традиційній культурі упродовж вказаного періоду1.
Якоюсь мірою проблеми заселення високогір'я Карпат піднімались у працях Є.Перфецького (), О.Мицюка (1883-1943), І.Кондратовича (1878-1957). Зазначені автори, розглядають соціально-економічний розвиток Закарпаття від доби середньовіччя, висвітлюють господарський розвиток високогір'я і середньогір'я, етапи їх освоєння2. Найбільш ґрунтовною є двотомна робота О.Мицюка "Нариси з соціяльно-господарської історії Підкарпатської Русі".
У 30-х рр. ХХ ст. розпочав свою роботу Федір Потушняк (1910-1960) – визначний історик, етнограф, археолог і письменний. Він цілком присвятив себе вивченню духовних надбань народу, що вилилось в багаточисельні публікації на сторінках періодики. Найгрунтовніші розвідки стосовно народних вірувань, звичаїв і обрядів з'явились у 30-40-х рр. Особлива увага дослідника прикута до питань демонології та сакральних уявлень, про що свідчить навіть простий перелік назв публікацій, наведених П.Федакою3. Етнокультурні дослідження Ф.Потушняка разом з працями О.Духновича про обряди і звичаї змальовують багатий світ народної духовності, або, як він сам називав, "народної філософії"4. В подальшому...


Продовженняскачать софт




Головна
Новини
Сільська Рада інформує
Історія
Туризм
Школа
Персоналії
Спорт
Символіка
Релігія
Архітектура
Фотогалерея
Село Глиняне




Banner 1



«    Декабрь 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031



Підтримка сайту - spasvisual.